Міжнародні зобовʼязання щодо надання захисту та допомоги громадянам України після 24 лютого 2022 року у світлі міжнародного права та права ЄС

Повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, розпочата у лютому 2022 року, призвела до безпрецедентного в новітній європейській історії масового переміщення цивільного населення.

Мільйони громадян України були змушені залишити свою країну в пошуках безпеки, притулку та міжнародно-правового захисту. Зіткнувшись із цією ситуацією, держави-члени Європейського Союзу, зокрема Республіка Польща, постали перед необхідністю застосування надзвичайних правових інструментів для надання громадянам третіх країн, насамперед громадянам України, тимчасового захисту. При цьому вони зобов’язані були дотримуватися своїх міжнародно-правових обов’язків, а також норм права Європейського Союзу.

Метою цього дослідження є аналіз зобов’язань держав щодо надання тимчасового захисту та допомоги громадянам України, встановлених міжнародним правом та правом Європейського Союзу. Обговорення зосереджено, перш за все, на зобовʼязаннях, що виникають з міжнародних угод та звичаєвого права, тоді як у рамках права Європейського Союзу будуть проаналізовані положення, що містяться директивах та імплементаційних (виконавчих) рішеннях.

У контексті міжнародного публічного права особливе значення слід надати Женевській конвенції від 28 липня 1951 року про статус біженців та Нью-Йоркському протоколу до неї 1967 року. Ці документи становлять основу міжнародного захисту осіб, змушених покинути свої країни через обґрунтовані побоювання переслідування. Ключовим принципом, що випливає з Конвенції, є принцип non-refoulement, який забороняє висилку або повернення особи до країни, де її життю чи свободі загрожує небезпека. Цей принцип, хоча спочатку був сформульований у договірній формі, зараз широко визнається як норма звичаєвого міжнародного права.

читай більше