Реалізація права на судовий захист в умовах воєнного стану в Україні

Ведучи мову про реалізацію права на судовий захист загалом, необхідно зазначити, що найважливішим теоретичним підґрунтям для нього є Загальна декларація прав людини і громадянина 1948 року, яка, хоча й не має юридично обов’язкової сили, передбачає у статті 10, що “кожна людина, для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом”.

Хронологічно наступним міжнародним нормативно-правовим актом, який, на відміну від згаданої вище Загальної декларації прав людини, є обов’язковим для дотримання державами – членами Ради Європи, стала Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Європейська Конвенція з прав людини), стаття 6 якої гарантує, що “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя”. Україна стала повноправним членом Ради Європи – шанованої міжнародної організації, яка на сьогодні (після виключення з її складу росії) об’єднує сорок шість держав-членів, 9 листопада 1995 року, після того, коли Верховна Рада України ратифікувала Статут Ради Європи, а отже з того часу як держава вона (Україна) зобов’язалася дотримуватися усіх європейських стандартів у сфері захисту прав людини і громадянина, у тому числі й права на судовий захист. Змістовно та текстуально подібні гарантії реалізації права людини і громадянина на судовий захист встановлює й стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, яка передбачає, що “всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, або при визначенні його права та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи державної безпеки в демократичному суспільстві, або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або – в тій мірі, в якій це, на думку суду, є строго необхідним, – при особливих обставинах, коли публічність порушувала б інтереси правосуддя”.

Читай далі