Порушення принципів міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів, щодо використання зброї під час військових операцій в Україні

Сучасне міжнародне гуманітарне право збройних конфліктів (МГПЗК) сягає середини XIX століття, коли у Швейцарії було створено Міжнародний комітет Червоного Хреста (далі – Червоний Хрест). Звичайно, початкові норми цієї галузі міжнародного публічного права повинні постійно оновлюватися, як формально, так і iнтерпретаційно, зокрема щодо широкого розуміння застосування зброї під час збройних конфліктів.

Згідно з визначенням МГПЗК, сформованого Червоним Хрестом у вступі до “Коментаря до Додаткових протоколів від 8 червня 1977 року” до Женевських конвенцій 1949 року, це означає міжнародні норми, визначені в міжнародних угодах або міжнародним звичаєм, конкретною метою яких є вирішення гуманітарних проблем, що виникають безпосередньо внаслідок міжнародних або неміжнародних збройних конфліктів, і які з гуманітарних міркувань обмежують право сторін збройного конфлікту вільно обирати методи та засоби ведення військових операцій або захищати осіб та майно, які постраждали або можуть постраждати від наслідків збройного конфлікту. Отже, це також буде застосовaно під час оцінки використання зброї в час військових операцій в Україні внаслідок російської агресії у 2022 році – як агресор, так і жертва агресії є сторонами угод про МГПЗК, які, серед іншого, визначають допустимі засоби та методи військових дій та поводження з пораненими, військовополоненими та хворими під час збройного конфлікту. Однак Росія поступово відкидає положення Додаткових протоколів.

МГПЗК містить дві основні групи правових норм, що стосуються двох різних питань. Перша група питань складається з норм, що визначають допустимі та заборонені методи та засоби ведення війни (ius in bello). Це норми міжнародного права, спрямовані на обмеження свободи воюючих сторін у виборі методів та засобів ведення війни (наприклад: Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 року та Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення 1997 року). Друга група – це гуманітарне право sensu stricto, тобто норми міжнародного права, спрямовані на захист жертв війни та культурних цінностей (Женевська конвенція 1864 року, Гаазька конвенція № 10 1907 року, чотири Женевські конвенції 1949 року: I Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, II Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі, III Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, IV Конвенція про захист цивільного населення під час війни, Додаткові протоколи 1977 року, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року). Варто зазначити, що МГПЗК, яке діє всюди, де проводяться збройні операції, є lex specialis стосовно міжнародної системи прав людини, яка зазвичай діє в мирний час.

Читати далі