Вплив воєнного стану на права і свободи громадян України

Воєнний стан як особливий правовий режим є винятковим інструментом державної влади, спрямованим на забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності та суверенітету держави в умовах збройної агресії чи загрози їй. Водночас його запровадження неминуче пов’язане з тимчасовими обмеженнями прав і свобод людини, що зумовлює необхідність глибокого теоретико-правового та практичного аналізу такого явища.

Актуальність дослідження обумовлюється тим, що з 24 лютого 2022 року Україна перебуває в умовах широкомасштабної війни, яка потребувала комплексної трансформації правових механізмів, у тому числі щодо реалізації та захисту прав і свобод громадян.

Особливого значення набуває пошук балансу між інтересами національної безпеки та гарантіями прав людини, оскільки саме у критичні періоди перевіряється ефективність конституційного ладу та здатність держави діяти в межах міжнародно-правових зобов’язань. У цьому контексті необхідно враховувати положення Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, а також норми міжнародного права, зокрема Європейської конвенції з прав людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють допустимі межі дерогації прав під час надзвичайних станів.

Воєнний стан є особливим правовим режимом, який було введено в Україні під час збройної агресії з метою захисту державності й національної безпеки. Його запровадження передбачає тимчасове обмеження низки прав і свобод громадян. Разом із цим, навіть в умовах війни держава зобов’язана дотримуватися міжнародних стандартів захисту прав людини. Міжнародне право допускає певні відступи від зобов’язань у надзвичайний час, але лише за чітко визначених умов.

Міжнародно-правові стандарти розрізняють дві принципово різні категорії обмеження прав людини: звичайні обмеження та надзвичайні відступи (дерогації) від міжнародних зобов’язань. Перші застосовуються у мирний час та передбачені безпосередньо в національному законодавстві (наприклад, для охорони громадського порядку, захисту державної безпеки чи суспільної моралі). Вони розглядаються як допустимі рамки реалізації прав, закріплені у відповідних статтях міжнародних договорів (зокрема, у статтях 8–11 ЄКПЛ та статтях 12, 18, 19, 21 МПГПП). Натомість дерогації мають виключний характер і застосовуються лише у випадку виникнення надзвичайних обставин, які загрожують самому існуванню нації.

Читати далі