Відповідальність Росії за порушення міжнародного гуманітарного права в Україні. Відповідальність Росії за злочин агресії

Злочин агресії визнається частиною звичаєвого міжнародного права та кодифікований у статті 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Вона забороняє застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи незалежності іншої держави. Існує тісний зв'язок між злочином агресії та відповідальністю держави за акти агресії, що часто розглядається як передумова кримінальної відповідальності за злочин агресії. Злочин агресії не лише породжує відповідальність держави за агресію, але й передбачає індивідуальну відповідальність. Статут Організації Об'єднаних Націй забороняє агресію у статті 2(1). 4. Усі держави-члени повинні «утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави». Цей принцип вважається основоположною нормою міжнародного права та застосовується до всіх держав-членів Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 8-біс Римського статуту Міжнародного кримінального суду, прийнятого на Кампальській оглядовій конференції 2010 року, встановлює визначення злочину агресії в межах юрисдикції МКС.

Стаття 8-біс – Злочин агресії

Для цілей цього Статуту «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або виконання особою, яка має можливість ефективно здійснювати контроль над політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабом є явним порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй. 

Для цілей пункту 1 «акт агресії» означає застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Злочин агресії згідно з Римським статутом складається з трьох елементів. По-перше, обвинувачений повинен бути політичним або військовим лідером, особою, «яка має можливість ефективно здійснювати контроль над політичними чи військовими діями держави або керувати ними». По-друге, Суд повинен продемонструвати, що обвинувачений брав участь у «плануванні, підготовці, ініціації або виконанні» акту агресії держави. По-третє, акт повинен становити акт агресії, що відповідає Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН, і — за своїм характером, тяжкістю та масштабом — «являти собою явне порушення Статуту Організації Об'єднаних Націй». Випадки законної індивідуальної або колективної самооборони, а також дії, санкціоновані Радою Безпеки ООН, виключаються. 

Міжнародний Суд визнав, що заборона на застосування сили, викладена в Статуті ООН, є нормою звичаєвого міжнародного права. Також загальновизнано, що ця норма досягла статусу імперативної норми (jus cogens). Крім того, загальновизнано, що злочин агресії є злочином за звичаєвим правом. Це визнання частково ґрунтується на концепції стародавнього злочину проти миру та на досягненнях Нюрнберзького та Токійського процесів після Другої світової війни.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314 (14 грудня 1974 року) широко вважається такою, що відображає норми звичаєвого права щодо визначення акту агресії між державами.

Читати далі