Цифрова окупація: російська система інформаційного контролю на тимчасово окупованих територіях України

Російська агресія проти України у 2022 році започаткувала не лише повномасштабні військові дії, а й якісно новий етап інформаційного контролю на тимчасово окупованих територіях.

Класичні інструменти цензури, пропаганди та репресій у цих умовах були поєднані з цифровими засобами, що призвело до створення комплексної системи управління інформацією, комунікацією та суспільною свідомістю.

На основі аналітичних матеріалів, опублікованих у межах Disinfo Digest, та поточних аналізів Фонду INFO OPS Польща щодо українського інформаційного простору станом на середину 2025 року, можна окреслити модель російських дій, яка для потреб цього тексту визначається як “цифрова окупація”. Це не є нормативним поняттям і не належить до категорій міжнародного права, а аналітичний термін, що описує скоординоване використання цифрових технологій, контроль над інформаційною інфраструктурою, засоби стеження (шпигування) та механізми індоктринації в умовах військової окупації. На відміну від класичної пропаганди, метою цього моделювання є не лише домінування у наративному просторі, а й довгострокове інформаційне підпорядкування цивільного населення та системне обмеження доступу до альтернативних джерел інформації, комунікації й культурної ідентичності.

1. Технологічні інструменти як основа контролю

Основою цифрової окупації є системна залежність цивільного населення тимчасово окупованих територій від російських комунікаційних інструментів та контрольованої окупаційною владою інформаційної інфраструктури. Найяскравішим прикладом є обов’язкове або квазіобов’язкове нав’язування російських комунікаційних додатків, серед яких особливе значення має месенджер MAX, що використовується, зокрема, на території Криму.

Цей додаток, який формально позиціонується як нейтральний засіб комунікації, має широкий спектр системних повноважень, що включають доступ до мікрофона, камери, контактів та файлів користувача. На практиці це перетворює його на інструмент постійного нагляду, який дозволяє збирати персональні дані, відтворювати соціальні мережі контактів та контролювати комунікаційну активність мешканців. Такі рішення вписуються у відому з російської практики модель “легального стеження”, яка раніше реалізовувалася, зокрема, через систему SORM, однак уперше застосовується в таких масштабах щодо цивільного населення на тимчасово окупованих територіях.

Паралельно окупаційна влада здійснює цілеспрямовану фізичну ліквідацію альтернативних джерел інформації. Конфіскується обладнання, що дозволяє приймати українське телебачення, а мешканців примусово переводять на користування російськими супутниковими приймачами та мережами мовлення. У результаті формується стан інформаційного монополізму, за якого єдиним легальним і технічно доступним каналом передачі інформації є контент, що відповідає офіційному наративу Кремля.

Читати далі