Імагінаріум російських ЗМІ

Information warfare, тобто інформаційна війна (боротьба), є дуже широким поняттям і стосується одного із способів ведення боротьби, що використовуються в бойовому просторі. Однак, на відміну від конвенціонального способу ведення війни, щоб отримати перевагу над ворогом, тут керують інформаційно-комунікаційними технологіями. Але тут зовсім не йдеться про керування комп’ютерами, системами командного управління та програмним забезпеченням, як у випадку з кібервійною, а переважно – управління інформацією. Отже, точніше, інформаційна війна, – це маніпулювання довіреною інформацією без відома об’єкта таким чином, що об’єкт приймає рішення всупереч власним інтересам, але в інтересах особи, яка веде інформаційну війну. Саме тому важко сказати, коли починається і коли закінчується інформаційна війна, а також наскільки сильними та руйнівними є дії агресора. Тому інформаційна війна є елементом гібридної війни і супроводжує, а часто й передує звичайній війні.

Томаш Завадзкі та Корнель Ковєскі з Академії військових мистецтв зазначають, що “в сучасному світі інформаційна війна відіграє надзвичайно важливу роль у міжнародній політиці – часто стаючи одним із основних інструментів її ведення”. Причин цьому є надзвичай багато, а однією з найважливіших можна назвати високу ефективність цього методу ведення війни при порівняно низьких фінансових витратах.

Боротьба за інформаційну перевагу не тільки супроводжувала збройний конфлікт в Україні з перших годин російської агресії проти цієї країни, а навіть передувала їй. Більше того, інформаційна війна, особливо в пострадянському просторі, постійно ведеться Російською Федерацією на території окремих країн колишнього Східного блоку, і це діється незалежно від її військових дій. Це безпосередньо випливає з її доктрини, висловленої Володимиром Путіним у 2007 році в Мюнхені, пов’язаної з “вимогою перегляду міжнародного порядку, створення сфер впливу та відіграванням більшої ролі у вирішенні проблем глобальної безпеки”. Насправді, формуючи свої вимоги, Путін спирався на ідеологічну основу, підготовлену задовго до вторгнення в Україну так званим ідеологом Кремля, Олександром Дугіним. Саме Дугін дав ідеологічне обґрунтування сучасного російського імперіалізму. Відповідно до його теорії, російська самобутність має тотальний, цивілізаційний вимір, який накладає на неї обов’язок інтегрувати багатоетнічне та внутрішньо різноманітне суспільство. Як зазначив проф. Марчін Складановські, автор багатьох праць про політичну думку Олександра Дугіна, теорія російської цивілізаційної самобутності є висхідною точкою концепції внутрішньої безпеки, а також збіркою керівних дій щодо усунення зовнішніх загроз безпеці Росії. “Обидва виміри можна включити в Дугінівське розуміння Росії як імперії, тобто держави, яка, з одного боку, виходить за рамки різних етнічних груп та інтегрує їх навколо спільних цінностей, а з іншого, – протягом своєї історії проводить невпинну експансію”. Що дає такий підхід у зовнішньому вимірі, тобто включно з територіями т. зв ближнього зарубіжжя, у яке включається пострадянський простір (за винятком країн Балтії)? У концепції Дугіна, Росія, має право втручатися в цю територію, незважаючи на зовсім протилежні прагнення, які спостерігаються в країнах колишнього Радянського Союзу, оскільки, на його думку, російська цивілізація охоплює ці землі. “У розумінні Дугіна та в подібних ідеологічних підходах, прозахідні тенденції, присутні в пострадянських країнах, є вираженням несанкціонованої експансії Заходу, і як такі вони повинні зустрітися з втручанням Росії. Наслідком таких поглядів є виправдання інтервенції, яка носить не лише політичний чи економічний характер, а й набуває форми військових дій, спрямованих на утримання даної держави в зоні впливу Росії”.

Прочитайте все: